Його мати була вчителькою. Сімейна легенда Нестайків стверджує, що акушер, який приймав пологи, почувши перший крик хлопчика, привітав маму словами: “Мадам! У вас, здається, з’явився письменник!”
Доля Нестайка не була легкою. Уже 1933-го його батька заарештували – за те, що в молодості він був січовим стрільцем та воїном Української Галицької армії. Нестайко-старший переїхав до радянської України із захопленої поляками частини країни, повіривши радянській пропаганді, яка у 1920-х практикувала політику “українізації”. Але замість свободи бути українцем отримав звинувачення у шпигунстві. Більше Всеволод батька не бачив. Його мати, рятуючись від Голодомору, втекла до Києва – до сестри. Сам Нестайко так згадував перші роки свого життя: “У дитинстві я не мав дитинства”. Хлопець пережив у Києві німецьку окупацію під час Другої світової війни. Дивно, як за таких умов він зміг зберегти оптимізм та гумор, такі характерні для його персонажів.
Перші свої твори Нестайко публікував у журналі “Барвінок”. А 1956-го вийшла вже окрема його збірка – “Шурка і Шурко”. Загалом за роки письменства він створив понад 30 повістей, романів та збірок оповідань. Найвідомішим твором Нестайка, звісно, стала трилогія “Тореадори з Васюківки”. Однак і багато його інших повістей і романів входять до “золотого фонду” дитячої літератури, наприклад: “У країні сонячних зайчиків”, “Одиниця з обманом”, “П’ятірка з хвостиком”, “Загадка старого клоуна”, “Чудеса в Гарбузянах” тощо. Помер Всеволод Нестайко 16 серпня 2014 року. Похований у Києві на Байковому цвинтарі.
