Достеменно не відомо, коли перша українка заслонила голову хустиною. Вважається, було це приблизно в XVII столітті, тоді хустина замінила давніші головні убори — обрус та намітку.
Перші хустки виготовлялися з домотканого полотна, лляної чи вовняної нитки.
Покривали волосся хусткою переважно заміжні жінки, дівчата ж носили стрічку чи віночок.
Хустка служила не тільки засобом охайності під час роботи по господарству чи захистом від спеки та холоду. Її одягали як оберіг, який захищав від зурочень.
Народних обрядів, де використовується хустка, дуже багато. До нині збереглася традиція на весіллі покривати голову нареченої хустиною. Та й у давнину з юних років кожна дівчина вишивала собі хустки для сватання: роздати сватам, нареченому, свекрусі. Їх мало бути до чотирьох десятків. Хустину, яку отримував наречений, беріг усе життя. Якщо гинув десь на чужині чи захищаючи країну, з цією хустиною його проводжали в останню путь або нею перев’язували похоронний хрест.
Темна, як ніч, хустка й нині вкриває голову вдів, жінок, які втратили близьких.
Коли в родині народжувалася дівчинка, хустку невеличких розмірів в’язали на ворота. Якщо хлопчик, ґудзували вишитий рушник.
Найчастіше жіноцтво красувалося хустками, йдучи до церкви. Кожне релігійне свято вимагало певного дрескоду. Так, на Великдень до церкви йшли в червоних хустках, кольору сонця та писанок. Блакитним заслоняли голову на свята, присвячені Діві Марії. Цей колір символізував її чистоту та божественну силу. Зелені хустки, звісно, одягали на Трійцю або Зелені Свята. Біла хустина символізувала дівочу чистоту, таку досі одягають на вінчання.
А як тільки їх не зав’язували! Так, відомий вузлик на чолі називається Солоха, його започаткували в центральній Україні.
“На Поділлі найчастіше зав’язували хустку на підборідді. Іноді заміжні жінки обмотували кінці хусток навколо голови й ховали їх, така форма нагадувала тюрбан”. Щодо вишивки подільських хусток, нашому краю притаманні візерунки на хустках переважно такі, як і на рушниках. А це — кола, зірки, ромби, ромби в середині з крапочками (символ засіяного поля) тощо. Часто зустрічається світове дерево — символ процвітання роду. На дівочих хустках зображали символи чистоти й непорочності: лілею, барвінок, ружі. Часом рукодільниці такий гарний малюнок вдавався, що не хотілося його ховати — хустку носили на плечах.
За хустиною можна було дізнатись і про вік жінки: молодиці носили яскраві, жінки поважного віку — темніші. Найдорожчими хустками вважалися оксамитові чи шовкові.
Аби купити гарну фабричну хустку дружині, чоловік мав зо два тижні добряче попрацювати.
І справді українська хустка — безцінне багатство! Нині мода на хустки повертається, вона стає елементом гардеробу багатьох дівчат, жінок і не лише українок.
Я також долучилася до цього свята і підтримала флешмоб.
нацпортал «Поезія Вільних».
Примножуймо добро разом
